Проповідь у Світлий вівторок Пасхи

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Христос Воскрес! Пасхальні дні, які ми зараз переживаємо, це воістину час Божої благодаті. Навіть людина, яка мало живе Церквою, яка мало цікавиться духовним життям, навіть така людина у цей час якось духовно оживає. І всі наші проблеми в цей час ніби відступають на задній план, здається, що з Божою допомогою можна все перейти. І дійсно, як наступила Пасха, то навіть найбільша проблема людства на сьогодні, ця пошесть відійшла на задній план, принаймні у нас, християн. Воістину Пасха є воскресінням наших надій.

Пасха зі своїм богослужінням, зі своїми прекрасними богослужбовими текстами, зі своїм піднесеним церковним співом ніби нагадує нам, що життя наше зводиться не тільки до життя земного. Що не тільки якісь земні моменти, земні проблеми і цінності є визначальними для нас. Пасха нагадує нам про щось вище і прекрасніше, про вічне життя з воскреслим Господом.

Сьогоднішнє Євангеліє подає нам дуже унікальну і цікаву розповідь про подію, яка сталась після воскресіння Христа. Чому унікальну і цікаву? Тому що ця розповідь зустрічається тільки у євангелиста Луки. Та й взагалі розповіді про подію Воскресіння Христа займають мало місця у Євангелії. Хоч, навіть маленька євангельська розповідь має глибокий духовний зміст, як і ця, яка розповідає, як Ісус з’явився двом учням по дорозі в Еммаус. Хотілось би зосередити увагу на деяких моментах цієї розповіді, які є для нас цікавими. Перше, на що ми звертаємо увагу, це те, що Ісус після свого воскресіння змінився, тобто, з однієї сторони, Христос воскрес реально, тілесно, так, що до нього можна було доторкнутися і тілесно Він з’явився своїм учням, але, з іншої сторони, ця Його реальна тілесність була зовсім іншою. Він міг бути впізнаваним і невпізнаваним, міг появлятись і зникати, як це було в цій розповіді.

Друге, на що ми звертаємо увагу і на що спеціально вказує Лука, це те, як два ученики, а богослови вважають, що це були одні з сімдесяти учнів Христових, як вони між собою обговорювали про останні дні з життя Ісуса. Навіть попри те, що вони були учнями Христа, як песимістично вони відносились до звістки про воскресіння Христа, як важко їм було повірити в те, що сталося, аж поки вони не впізнали Його у переломленні хліба, доти вони не хотіли вірити у воскреслого Господа. Цей момент є дуже важливим для нас, бо ми пам’ятаємо про слова, які сказав Господь: Блаженні, які не бачили, але увірували. Для нас є дуже важливо вірити у воскреслого Христа, навіть, якщо Христос не являвся нам особисто тілесно, як з’являвся своїм учням.

І третій момент, це коли ученики причастились і їм відкрились очі і вони побачили і впізнали Ісуса. Що це означає? Це означає те, що Ісус Христос прекрасно розуміє немічність нашого людського розуму. Він дорікає учням, чому вони стільки слухавши Його слова і пророків і знавши, що Христу доведеться перетерпіти і страждання і смерть і в кінці кінців воскреснути, але все одно, не повірили. І тим не менше, Він дозволяє їм впізнати себе і сісти разом з ним, щоб їсти.

Як бачимо, навіть з такої невеличкої розповіді ми можемо багато взяти для себе. І як ученики казали між собою, хіба не палало нам серце, коли Ісус промовляв до них у дорозі, так і ми сьогодні в ці пасхальні дні кажемо також: хіба не палає наше серце, коли ми щораз більше із плином життя розуміємо зміст святкування Пасхи, хіба не палає наше серце від радісного церковного великоднього співу? Я переконаний, що в справжньої віруючої людини палає.

Тож нехай ця пасхальна радість підносить наш дух, а найголовніше, нехай змінює нас в кращу сторону. І про все це ми просимо Господа нашого Ісуса Христа в ці світлі дні пасхального тижня. Амінь!

ієрей Василь Кіндрат