Пресвята Богородиця після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще кілька років (одні християнські історики пишуть, що це було 10 років, а інші – 22 роки). Апостол Іоан Богослов за заповітом Ісуса Христа, прийняв її до себе в будинок і з великою любов’ю піклувався про неї, як рідний син, аж до її успіння.
Пресвята Матір Божа стала для всіх учнів Христових спільною Матір’ю. Вони разом з нею молилися і з великою радістю і втіхою слухали її повчальні розмови про Спасителя. Коли віра християнська поширилася в інших країнах, то багато християн приходили з далеких країн побачити і послухати її.
Живучи в Єрусалимі, Матір Божа любила відвідувати ті місця, в яких часто бував Спаситель, де Він постраждав, помер, воскрес і вознісся на небо. Вона молилася на цих місцях: плакала, згадуючи про страждання Спасителя і раділа на місці воскресіння і вознесіння Його. Вона часто молилася і про те, щоб Христос швидше узяв її до себе на небо.
Одного разу, коли Пресвята Марія молилася на Єлеонській горі, з’явився їй архангел Гавриїл з райською фініковою гілкою в руках, і сповістив їй радісну звістку про те, що через три дні закінчиться її земне життя і Господь візьме її до себе, а в запевнення своїх слів дав їй райську гілку, яку згодом ніс перед тілом Богородиці апостол Іоан Богослов.
Пресвята Богородиця невимовно зраділа цій звістці. Вона розповіла про неї своєму нареченому синові Іоану і стала готуватися до своєї кончини. Інших апостолів на той час не було в Єрусалимі, вони розійшлися по інших країнах проповідувати про Спасителя.
Божа Матір бажала попрощатися з ними, і ось Господь чудесним чином зібрав всіх апостолів до Неї, крім Фоми, перенісши їх своєю всемогутньою силою на хмарах. Важко було їм свідомлювати те, що вони прощаються з Матір’ю Спасителя, але Божа Матір втішала їх, обіцяючи не залишати їх і всіх християн після своєї смерті, завжди молитися про них. Потім всіх їх благословила.
В час успіння незвичайне світло осяяло кімнату, де лежала Божа Матір. Сам Господь Ісус Христос, оточений ангелами, з’явився і прийняв Її пречисту душу.
Апостоли поховали пречисте тіло Божої Матері, за її бажанням, в саду Гефсиманському, в печері, де спочивали тіла її батьків і праведного Йосифа. При похованні відбулося багато чудес. Від дотику до одра Божої Матері сліпі прозрівали, виходили біси і багато хворих зцілювались.
Через три дні після поховання Божої Матері прибув у Єрусалим апостол Фома. Він був дуже засмучений, що не попрощався з Божою Матір’ю і всією душею бажав поклонитися її пречистому тілу.
Апостоли, зглянувшись над ним, вирішили піти і відвалити камінь від могильної печери, щоб дати йому можливість попрощатися з тілом Божої Матері. Але коли відкрили печеру, то не знайшли в ній пресвятого Її тіла, а тільки одні похоронні пелени. Здивовані апостоли повернулися всі разом в будинок і молилися Богу, щоб Він відкрив їм, що сталось з тілом Божої Матері.
Увечері, після закінчення трапези, під час молитви вони почули ангельський спів. Подивившись нагору, апостоли побачили в повітрі Божу Матір, оточену ангелами, в сяйві небесної слави.
Божа Матір сказала апостолам: «Радуйтесь! Я з вами по всі дні і завжди буду вашою молитовницею перед Богом».
Апостоли в радості вигукнули: «Пресвята Богородице, допомагай нам!»
Так Господь Ісус Христос прославив Свою Пресвяту Матір, Він воскресив Її і взяв до Себе з пресвятим тілом Її і поставив Її вище за всіх ангелів Своїх.
